Orthodox Christian TV

У цьому випуску Direct & Unapologetic отець Димитрій Морайтіс, православний священник і підготовлений клініцист із лікування залежностей, у розмові з отцем Крісом Метропулосом обговорює, як Церква може реагувати на проблему залежності. Отець Димитрій розглядає залежність як визнану хворобу, яку можна лікувати, — проте стигма та «культ таємничості» в парафіях означають, що переважна більшість тих, хто страждає, ніколи не звертається по допомогу.

Він відстоює біопсихосоціально-духовний підхід, який враховує генетичну схильність, супутні психічні розлади, соціальне середовище та духовне життя. У розмові наголошується на дослідженнях, які показують, що духовенство є одним із найпоширеніших джерел допомоги для залежних, а участь духовенства в процесі одужання сильно корелює з довготривалим перебуванням у церковній спільноті.

Парафія, на його думку, має функціонувати як «лікарня для душі». Розмова також стосується того, як залежність хворобливо вражає цілі родини через потурання та спозалежненість, роль Al-Anon і структурованих інтервенцій, а також паралелей між 12 кроками та православною сповіддю — зокрема, схожість четвертого й п'ятого кроків із покаянням та духовного пробудження дванадцятого кроку.

Зрив, як він зазначає, часто є частиною одужання, а не його провалом. Одужання порівнюється з мандрівкою блудного сина: досягнення дна, повернення та відновлення і перед Богом, і перед спільнотою. Випуск завершується роздумами про цілісність у Христі як відновлену свободу, єдність і благоговіння, а також про Хрест як символ відновленого зв'язку — вертикального з Богом і горизонтального з ближнім.

Актор і письменник Джонатан Джексон у інтерв'ю з отцем Крісом розповідає про свою нову книгу «Вічний Поет і космічна драма» (вихід 26 вересня). На відміну від його попередньої книги «Таємниця мистецтва», яка розглядала духовний підхід митця до праці, нова книга досліджує оповідь, драму та поезію як відображення людини, створеної за образом Бога, Вічного Поета.

Джексон стверджує, що наративні принципи, які ми знаходимо в давній трагедії — посівання зерна та виконання обітниць — вказують на Втілення, Хресну смерть і Воскресіння Христове, а Божественне промисельне авторство можна пізнати і у власному житті. Розмова охоплює питання, чому оповідь є основою людської культури, чому поезію зведено до сентименталізму, хоча вона значно глибша, і чому сучасне суспільство споживає мистецтво як фастфуд, а не як поживні страви, що передаються з покоління в покоління.

Джексон відкидає постмодерністський релятивізм щодо естетики, наполягаючи, що погане мистецтво існує — це твори, які естетично невдалі або нігілістичні й сентиментальні, без перетворюючої глибини. Він зауважує, що ідея про те, що мистецтво формує чесноту або збуджує низькі пристрасті, є дохристиянською і сягає вчення Аристотеля про музику, тож це не просто християнська моралізаторщина; мистецтво не обов'язково має бути явно християнським, щоб бути трансцендентним, адже найкраще мистецтво пробуджує правильні запитання.

Перша частина книги розглядає «Поетику» Аристотеля та шекспірівську трагедію, показуючи, що ще до Втілення давні культури наштовхнулися на наративні істини, бо Христос, Альфа й Омега, є Начальником і Вершником нашої віри. Джексон також звертається до чехівського принципу «рушниці на каміні» — обітниць, які посіваються і виконуються, — що віддзеркалює пророцтва Писання, і припускає, що визнання Бога вічним автором нашого життя приносить утіху проти хаосу, відчаю та нігілізму.

Книга призначена для митців усіх видів, адже мистецтва глибоко пов'язані між собою, а також для читачів, які цікавляться богослов'ям. Джексон є автором двох попередніх книг: «Таємниця мистецтва» та «Зішестя у пекло».

Це інтерв'ю з Томмі Лукою, випускником старших класів, активним у грецькій православній парафії та GOYA, який минулого літа відвідав Іонійське село (Ionian Village) завдяки новій частковій стипендії від OCN. Він розповідає, як насправді виглядає табірне життя: щоденні заняття з православного життя, мистецтва та ремесел, спорт; щоденні богослужіння у храмі; спільні трапези з мешканцями гуртожитку, які перетворили незнайомців на близьких друзів, об'єднаних спільною вірою.

Найпотужнішим моментом літа стала паломницька поїздка на Закінф, де він поклонився нетлінним мощам святого Діонісія — досвід, який він описує як глибоко зворушливий і такий, що зміцнив віру. Томмі зізнається, що очікував, що відмова від телефона буде важкою, але виявилося, що це дивовижно легко; він жив у теперішньому моменті, лише на мить пошкодував, що пропустив фінал чемпіонату світу з футболу.

Перебування серед православних однолітків — спільні молитви, відвідування монастирів, вечірні молитовні зустрічі, і навіть початок вивчення Біблії у своєму гуртожитку — дало йому ширше бачення того, як жити вірою в повсякденному житті. Плоди він привіз додому: тепер він молиться частіше, щодня виділяє час для Бога та слідує практичній пораді священника молитися хоча б по п'ятнадцять секунд чотири рази на день.

Його порада майбутнім таборникам проста: «що ти вкладеш, те й отримаєш» — підходь до літа з відкритістю, і воно принесе плоди. Епізод завершується запрошенням: заяви та інформація про стипендії на наступне літо в Іонійському селі доступні на myocn.net, що робить цю програму як чесним поглядом на православний літній табір, так і практичним заохоченням для молоді, яка думає про подачу заявки.