Father Moses
YouTube
Чому ви не любите Бога: самолюбство і спрямоване не туди серце
14:08
Про що це відео
Ієрей розповідає, як любов до Бога зростає, коли ми очищаємо наші серця від самолюбства і неправильно спрямованих прив'язаностей. Він пояснює, що гріх — це, по суті, неправильно спрямована любов, що Бог подає благодать відповідно до нашої готовності приймати її і працювати з нею, і що справжня любов до Христа вимагає самозречення і розп'яття. Він ілюструє це особистими історіями, висловами отців-пустельників і притчею про таланти, завершуючи тим, що без розп'яття немає воскресіння.
Ключові моменти
- Христос хоче дати нам розп'яття, щоб ми могли участь у повноті воскресіння; кожна людина має вирішити, якою мірою вона готова бути розп'ятою, а мале розп'яття означає малу любов до Христа.
- Здатність серця любити часто неправильно спрямовується на неправильні речі — черевики, спортивні команди, гроші — тому ми маємо очищатися, і в міру очищення все більше серця віддається любові до Бога.
- Ми маємо прагнути очищати наші серця від того, що ми любимо, і Бог поступово наповнить їх Своєю любов'ю; це глибока духовна реальність, а не психологічна.
- Особиста історія: промовець любив компліменти, які йому робили через куртку Nike, і за напуттям отця Турбо віддав куртку бездомному чоловікові, усвідомивши, що такі прив'язаності займають місткість нашого серця.
- Один святий порівнював себе з опунцією — як її не кидай, вона падає голками донизу — бо всі гріхи й боротьби зводяться до одного: любові до себе.
- Євангеліє заповідає любов до Бога і ближнього, але не любов до себе, бо ми вже боремося з надмірним самолюбством; навіть самокритика і сором на сповіді («не можу повірити, що я це зробив») — це насправді заклопотаність собою і гордість, а не смирення.
- Усі гріхи — це неправильно спрямовані природні прагнення: близькість стає хтивістю, їжа — ненажерливістю, праця — сріболюбством, а час, даний для покаяння, — суєтою і пропуском церковних богослужінь.
- З життя отців-пустельників: авва Антоній, хоча інший монах постився і молився більше, сказав: «Я люблю Бога більше, ніж він», показуючи, що любов до Бога — це духовний дар, який дається тим, хто відкритий до самозречення; Бог подає благодать відповідно до того, що ми готові і здатні прийняти і з чим працювати, як у притчі про таланти.
Ієрей, отець Мойсей, розглядає, чому любов до Бога часто відчувається як відсутня в християнському житті, стверджуючи, що святі отці вважають любов до себе корінням усякого гріха. Серце, каже він, має обмежену здатність любити, і коли воно віддається таким речам, як майно, гроші, компліменти і комфорт, для Бога лишається мало місця. Тому любов до Бога зростає лише тоді, коли серце очищається від цих неправильно спрямованих прив'язаностей — це духовна реальність, а не лише психологічна. Він ілюструє це особистою історією: помітивши, як багато йому подобаються компліменти, які привертала його куртка Nike, він за напуттям свого духовного отца віддав її бездомному чоловікові, усвідомивши, як такі малі прив'язаності поглинають серце. Бесіда також торкається сучасного «самолюбства» як євангелія: Євангеліє заповідає любов до Бога і ближнього, але ніколи — любов до себе, бо ми вже боремося з надмірною увагою до себе. Навіть самоненависть, сором і жорстка самокритика на сповіді виявляються формами гордості й заклопотаності собою, а не смирення. Гріх, пояснює він, — це не знищення природних прагнень, а їхнє неправильне спрямування — близькість стає хтивістю, голод — ненажерливістю, праця — сріболюбством, а час, призначений для покаяння, — суєтою. Посилаючись на пустельників, він переказує сміливе твердження авви Антонія, що він любить Бога більше, ніж монах, який постився і молився більше, показуючи, що любов до Бога — це дар, який дається тим, хто відкритий до самозречення, і що Бог подає благодать відповідно до того, що кожен готовий прийняти, як у притчі про таланти. Бесіда завершується твердженням, що Христос пропонує кожному з нас розп'яття, пропорційне нашій готовності, бо без розп'яття немає воскресіння — а мале розп'яття означає малу любов до Христа.
Головні думки
- Усякий гріх зрештою зводиться до любові до себе; навіть самоненависть і сором — це форми гордості, а не смирення.
- Любов серця неправильно спрямована на майно, компліменти і комфорт; очищення звільняє її для любові до Бога.
- Гріх — це неправильно спрямоване природне прагнення: близькість стає хтивістю, їжа — ненажерливістю, праця — сріболюбством, час для покаяння — суєтою.
- Промова авви Антонія і притча про таланти показують, що Бог дає благодать і любов відповідно до нашої відкритості та зусиль.
- Без розп'яття немає воскресіння; кожна людина сама вирішує, скільки самозречення — а отже, скільки любові до Христа — вона прийме.